Натюрморт - це не тільки особлива тема живопис (до речі, нерухомі предмети, «мертва природа»), а й особлива форма картини, не менше змістовна, багата, ніж всі інші її форми, такі як сюжетна композиція, портрет, пейзаж.


Мистецтво натюрморту має свою історію і власні традиції. Воно мало часи розквіту і часи занепаду. Його розвиток тісно пов'язане із загальним поступальним рухом образотворчого мистецтва. Великий вплив на нього зробили відомі майстри живопису, він відбувався як загальний вплив на характер і стильові особливості натюрморту. Але не завжди натюрморт був супутником загального розвитку образотворчого мистецтва. Виступаючи, головним чином, як складова частина картини, він часом зовсім сходив зі сцени, як це було у Франції в XII в., Або в Росії в другій половині XIX ст.

Як складова частина картини, натюрморт був присутній у всіх видах і жанрах живопису, починаючи з глибокої давнини. Але як самостійний жанр, натюрморт утвердився в голландському мистецтві на рубежі XVI-XVII ст., Де він досяг свого розквіту в творчості таких художників, як Ф. Снайдерс, А. Бейра, П. Клас, Т.Віллем і інші, чиї твори прикрашають багато музеїв світу.

У XVII ст. склалися основні риси натюрмортного жанру - показати гармонію світу речей, що оточують людину, красу їх форм і матеріалу. Великих успіхів досягли в натюрморті французькі і російські художники кінця XIX і початку XX ст., Такі як П. Сезанн, Пікассо, П. Гоген, А. Матісс, І. Машков, П. Кончаловський, А. Купрін та інші.

Велика роль натюрморту в українському живописі. Маючи свій початок в іконописі, він досяг свого розвитку в мистецтві народного примітиву в таких художників, як К.Білокур і М. Примаченко. Особливо часто художники зверталися до цього жанру в 10-е і 20-е роки XX в. (А. Шевченко, О. Мурашка, М. Бурачек), а в кінці п'ятдесятих і особливо в шістдесятих роках інтерес до нього з'явилася знову.

Натюрморт відрізняється своєрідними принципами рішення і методами в порівнянні з іншими жанрами. Маляр дивиться на речі зазвичай поблизу, майже впритул, наближаючись до них таким чином, що його погляд може їх як би доторкнутися, відзначити в першу чергу їх матеріальні якості - тяжкість, пластику форм, особливості рельєфу і фактуру поверхні, деталі, а також життя предметів у середовищі.

Масштаб композиції в натюрморті орієнтований, звичайно, на розмір невеликий кімнатної До речі, тієї, що живе з людиною під одним дахом, поруч з ним. Звідси своєрідна камерність цього жанру.

Художник, звичайно, перед тим як писати натюрморт, створює його в думці, тобто будує з різних предметів якийсь центр, який відповідає його задуму. Це дає йому можливість свідомо дати собі особливе завдання і довго, не поспішаючи, вирішувати його на цьому нерухомому, незмінному об'єкті - натюрморт дуже зручний жанр для експериментів. Один художник продовжує традиційні композиційні схеми постановок, інші відмовляються від звичайної схеми, шукають оригінальних шляхів у мистецтві натюрморту.

Але головним предметом живописних експериментів в роботі над натюрмортом - є колір. Колір сам по собі, як асоціативне уявлення, може викликати ту чи іншу реакцію у глядача. Але в станкового живопису художник не має справи з локальним кольором. Картина створюється системою кольорових відносин, які відтворюють об'ємні форми і простір. Колір отримує повну силу тільки в поєднанні з вмістом картини.

Багато художників звертаються до зображення натюрморту в тематичних картинах для більш повного розкриття змісту самого твору. В окремих випадках, натюрморт набуває настільки важливе значення, що стає композиційним центром картини.

Натюрморт, більш ніж будь-який жанр живопису, не залежить від зовнішнього сюжету, він уникає словесних описів. Його потрібно уважно розглянути, поступово занурюючись в нього. У цьому сенсі натюрморт є ключем до будь-якої картини, він вчить нас не відволікатися на зовнішнє, звертати увагу на сам живопис, милуватися красою зображення, його барвистістю, силою виразності.