Натюрморти відомих художників

Натюрмортом нерідко захоплювалися Знамениті художники. Саме про них та їхні прекрасні витвори я розповім Тобі далі.

Пабло Пікассо — найдорожчий художник світу

Унікальний та незрівнянний — саме так називають видатного іспанського художника ХХ ст. Пабло Пікассо. Кожна робота автора — тандем оригінального задуму та геніальності.

Натюрморт з букетом квітів, 1908 р.

Натюрморт з цибулинами, 1908 р.

Окрім традиційно майстерних реалістичних, наповнених світла і яскравих фарб, або ж похмурих, виконаних у блакитно-сірих тонах натюрмортів, Пікассо захоплювався кубізмом. Художник розкладав предмети, або героїв своїх картин на дрібні геометричні фігури.

І хоча мистецтвознавці не визнали кубізм Пікассо, нині його роботи прекрасно продаються і належать найбагатшим колекціонерам світу.

Гітара і ноти, 1918 р.

Ексцентричний Вінсент Ван Гог

Поряд зі знаменитою «Зоряною ніччю» серія картин із соняшниками стала унікальним символом творчості Ван Гога. Художник планував прикрасити соняшниками свій будинок в Арлі до приїзду друга Поля Гогена.

«Небеса — чудового блакитного кольору. Сонячні промені — блідо-жовті. Це м'яке, чарівне поєднання небесної блакиті та жовтих тонів з картин Вермеєра Делфтського... Мені не вдається написати щось настільки ж прекрасне...» — приречено говорив Ван Гог. Можливо, саме тому художник малював соняшники незліченну кількість разів.

Ваза з 12 соняшниками, 1889.

Нещасливе кохання, бідність та несприйняття його творчості спонукає художника на божевільні вчинки і неабияк підриває здоров’я. Та про живопис талановитий художник вперто писав: «Навіть якщо я впаду дев’яносто дев’ять разів, я все одно піднімуся всоте».

Натюрморт з червоними маками і ромашками. Овер, червень 1890.

Іриси. Сен-Ремі, травень 1890.

Всеохоплюючі натюрморти Поля Сезанна

«Я хочу повернути природі вічність,» — любив повторювати великий французький художник Поль Сезанн. Митець зображав не випадкову гру світла і тіні, не мінливі, а постійні характеристики предметів.

Прагнучи показати предмети з усіх боків, він змальовує їх так, що глядач милується натюрмортом немов під різними кутами. Ми бачимо стіл зверху, скатертину і фрукти — збоку, шухляду — знизу, а глечик — із різних боків одночасно.

Персики та груші, 1895 р.

Натюрморт з вишнями і персиками, 1883-1887 рр.

Натюрморт - це не тільки особлива тема живопис (до речі, нерухомі предмети, «мертва природа»), а й особлива форма картини, не менше змістовна, багата, ніж всі інші її форми, такі як сюжетна композиція, портрет, пейзаж.


Мистецтво натюрморту має свою історію і власні традиції. Воно мало часи розквіту і часи занепаду. Його розвиток тісно пов'язане із загальним поступальним рухом образотворчого мистецтва. Великий вплив на нього зробили відомі майстри живопису, він відбувався як загальний вплив на характер і стильові особливості натюрморту. Але не завжди натюрморт був супутником загального розвитку образотворчого мистецтва. Виступаючи, головним чином, як складова частина картини, він часом зовсім сходив зі сцени, як це було у Франції в XII в., Або в Росії в другій половині XIX ст.

Як складова частина картини, натюрморт був присутній у всіх видах і жанрах живопису, починаючи з глибокої давнини. Але як самостійний жанр, натюрморт утвердився в голландському мистецтві на рубежі XVI-XVII ст., Де він досяг свого розквіту в творчості таких художників, як Ф. Снайдерс, А. Бейра, П. Клас, Т.Віллем і інші, чиї твори прикрашають багато музеїв світу.

У XVII ст. склалися основні риси натюрмортного жанру - показати гармонію світу речей, що оточують людину, красу їх форм і матеріалу. Великих успіхів досягли в натюрморті французькі і російські художники кінця XIX і початку XX ст., Такі як П. Сезанн, Пікассо, П. Гоген, А. Матісс, І. Машков, П. Кончаловський, А. Купрін та інші.

Велика роль натюрморту в українському живописі. Маючи свій початок в іконописі, він досяг свого розвитку в мистецтві народного примітиву в таких художників, як К.Білокур і М. Примаченко. Особливо часто художники зверталися до цього жанру в 10-е і 20-е роки XX в. (А. Шевченко, О. Мурашка, М. Бурачек), а в кінці п'ятдесятих і особливо в шістдесятих роках інтерес до нього з'явилася знову.

Натюрморт відрізняється своєрідними принципами рішення і методами в порівнянні з іншими жанрами. Маляр дивиться на речі зазвичай поблизу, майже впритул, наближаючись до них таким чином, що його погляд може їх як би доторкнутися, відзначити в першу чергу їх матеріальні якості - тяжкість, пластику форм, особливості рельєфу і фактуру поверхні, деталі, а також життя предметів у середовищі.

Масштаб композиції в натюрморті орієнтований, звичайно, на розмір невеликий кімнатної До речі, тієї, що живе з людиною під одним дахом, поруч з ним. Звідси своєрідна камерність цього жанру.

Художник, звичайно, перед тим як писати натюрморт, створює його в думці, тобто будує з різних предметів якийсь центр, який відповідає його задуму. Це дає йому можливість свідомо дати собі особливе завдання і довго, не поспішаючи, вирішувати його на цьому нерухомому, незмінному об'єкті - натюрморт дуже зручний жанр для експериментів. Один художник продовжує традиційні композиційні схеми постановок, інші відмовляються від звичайної схеми, шукають оригінальних шляхів у мистецтві натюрморту.

Але головним предметом живописних експериментів в роботі над натюрмортом - є колір. Колір сам по собі, як асоціативне уявлення, може викликати ту чи іншу реакцію у глядача. Але в станкового живопису художник не має справи з локальним кольором. Картина створюється системою кольорових відносин, які відтворюють об'ємні форми і простір. Колір отримує повну силу тільки в поєднанні з вмістом картини.

Багато художників звертаються до зображення натюрморту в тематичних картинах для більш повного розкриття змісту самого твору. В окремих випадках, натюрморт набуває настільки важливе значення, що стає композиційним центром картини.

Натюрморт, більш ніж будь-який жанр живопису, не залежить від зовнішнього сюжету, він уникає словесних описів. Його потрібно уважно розглянути, поступово занурюючись в нього. У цьому сенсі натюрморт є ключем до будь-якої картини, він вчить нас не відволікатися на зовнішнє, звертати увагу на сам живопис, милуватися красою зображення, його барвистістю, силою виразності.

Жан Батист Сімеон Шарден

Один з відомих художників який писав натюрморти.

Саме натюрморт відкриває Шардену двері в світ французького істеблішменту. Картини «Скат» та «Буфет» роблять його відомим. У жанрах, які вважалися низькими, Шарден досяг такої досконалості, що його приймають в закриту Королівську академію живопису і скульптури, причому з чудовою формулюванням «живописець квітів, плодів і характерних сюжетів».

Батько рано віддав сина в підмайстри спочатку до художнику Жану-П'єру Казу, а потім - до Нікола Куапель. У майстерні останнього Жан Батист повинен був виписувати на картинах наставника дрібні деталі. Виходило прекрасно, і, ймовірно, звідси йде любов Шардена до жанру натюрморту. Від Куапеля Шарден йде вчитися до майстра вищого рангу - Луї Мішеля Ван Лоо, реставрувати розпису в королівській резиденції в Фонтенбло.

Тут би, здавалося, Шардену і розвернутися. Але парадна живопис на міфологічні теми залишає його зовсім байдужим. А що захоплює? Захоплюють сюжети, які пізніше стали називати реалістичними, побутові сценки не з античності, а з спостерігається щодня дійсності. Його перший успіх - це вивіска хірурга. У ХVIII ст. під вивіскою розуміли повноцінну велику картину, то, що зараз ми б назвали зовнішньою рекламою. Таку «рекламу» з паризької різношерстої натовпом, витріщаються на пораненого, якому хірург, зрозуміло, надає кваліфіковану допомогу, Шарден і написав. Так він намацав своє друге після натюрморту покликання - жанрові сцени.

Чого Шарден дійсно терпіти не міг - так це братися за популярні в його час парадні портрети. Помпезність ідеалізованої «парсуни» епохи рококо викликала у нього глухе неприйняття. Шарден вважає за краще вдосконалюватися в жанрі, який тоді не вважався ні високим, ні престижним: наслідуючи на перших порах фламандців і голландцям, але дуже швидко знаходячи власну манеру, він пише натюрморти.

В Академії урівноважений і глибоко порядна Шарден зробить кар'єру: в різні роки він отримував хороші посади - радника, скарбника. Але на шлях академічного мистецтва Шарден так і не встав. Від натюрморту він переходить до жанрових сцен і портретів і саме цим, мабуть, обезсмертити своє ім'я в мистецтві. Вперше завдяки Шардену на сцену французького живопису виходить дрібна буржуазія, «третій стан». І не просто виходить - а голосно заявляє своє законне право на визнання.

Ще недавно це було немислимо. Образотворче мистецтво звеличувати гедоністичний побут аристократії, популярністю користувалися ідеалізовані портрети вельмож і великосвітських красунь. А Шарден пише тих, хто до нього особливого інтересу для мистецтва не уявляв. «Рукодільниця» і «Працівник», «Повернулася з ринку»,  «Жінка, що чистить овочі» - всі вони викликають у Шардена не тільки жадібний інтерес художника, але і живе людське симпатію. І хто сказав, що інтимний побут придворної спокусниці цікавіше того, як кухарка чистить томати? «Хто сказав, що художник пише фарбами? - одного разу помітить Шарден своєму опонентові. - Фарбами ми користуємося, а пишемо - почуттям ».